11 листопада письменник 51-річний Юрій Андрухович презентував книжку “Лексикон інтимних міст”. Це збірка есеїв про 111 міст світу.
Перша автограф-сесія відбулася в кав’ярні столичного Інституту фізкультури. Там із 10 до 13 листопада тривав Міжнародний книжковий ярмарок “Медвін”.
Перед столиком Андруховича з півсотні читачів стоять із примірниками “Лексикону”. Купили його за 100 грн на стенді поряд. Коли стрілки круглого настінного годинника доходять до 11.11, лунають оплески. Розпочинають автограф-сесію.
— Нічого зайвого я не пишу, — каже Юрій Андрухович. Нерівним почерком залишає на першій сторінці “Тамарі з найкращими”. 11.11.11. Доки він дописує, жінка низько нахиляється до письменника, мало не лягає грудьми на стіл. Позує для фотографії.
— Напишіть мені щось особливе, — кокетливо усміхається чергова читачка.
— Так і написати? — запитує автор і виводить слова “Щось особливе”.
Наступною до Андруховича підходить літня жінка з двома книжками.
— Здрастуйте, — розгортає перед письменником першу, — підпишіть це для владики Антонія. А другу для отця Віталія.
Андрухович широко усміхається.
— Спеціально приїхала з Харкова, щоб купити і підписати книжку, — каже 18-річна Анна Костенюк. — Народилася в Чернівцях, тому найперше прочитаю про це місто.
За годину роздачі автографів продали понад 200 примірників “Лексикону інтимних міст”.
Із 19.00 Андрухович півтори години підписує книжки в культурно-освітньому центрі “Майстер-клас”.
— Я написав есеї про міста на кожну з літер української абетки, — говорить письменник зі сцени. — Проблема не розв’язана тільки з м’яким знаком — міста на цю літеру просто немає. Погані справи з літерою “и”. Я думав, що в цілому світі є лише один населений пункт, що починається на “и” — містечко Иникчанський в Якутії. Великою була моя радість, коли дізнався, що у Швеції є місто Истат. Бо їхати туди значно ближче, ніж до Якутії.
Збірка має 480 сторінок. Українських міст у ній 24.
— Найінтимніше місто з моєї книжки — Ялта. Це останній текст у збірці. Тут є розмова батька з малолітнім сином із фразою “Усі батьки знають, що сниться їхнім дітям”. Мого батька вже немає. Я мусив чітко пригадати наші розмови, аби не принести йому неспокою там, де він зараз перебуває.
На сцені поруч з автором сидить редактор книжки, чернівецький публіцист Олександр Бойченко. За його порадою Андрухович замінив фразу “чорт забирай” на відповідники з інших мов. Наприклад, на “курва мать” у тексті про Варшаву. Перше есе Андрухович написав 2006-го.
— Тоді мої німецькі видавці запропонували зробити тур містами Німеччини. Це дуже зручно — живеш у дорогих готелях, подорожуєш хорошими потягами. Але після десятої презентації міста починають розмиватися. А для письменника важливо пам’ятати деталі — наприклад, чим один готель відрізняється від іншого. Усі описані міста відвідував. Винятком є тільки Цюрупинськ Херсонської області. Ніколи там не був і навряд чи буду. Включив його, щоб заповнити літеру “ц” українським містом і щоб не казали, ніби пишу тільки про швейцарські.
