Онлайн-антологія «Воєнний стан»

Маркіян Прохасько. Марґінеси

Марґінеси

Часом здається, наче світ людей, до якого хочеться бути причетним, трішки несправжній. Немов гра, інтерфейсом якої є умовний фейсбук. Те, що відбувається там, наче справжнє. Та хтось відволікає, і ти просто ставиш усе на паузу. Так само ти можеш вийти з фейсбуку.

Вимкнення фейсбуку не нівелює відключень світла, повітряних тривог, соціальних чи економічних проблем, війни. Хоч ти бачиш це не весь час, тим більше – на власні очі. Але воно постійно з тобою. Воно реальне, як Юпітер, завдяки якому Земля розташована на такій відстані від Сонця, на якій розташована. Ця обставина, зокрема, дозволила виникнути нашій сприятливій планеті, яку ми так успішно нищимо.

Завантаження ж в умовний фейсбук створює багато, на перший погляд, реальних проблем. Наприклад, чи маю я дозволити існування якогось календаря, чи мої коментарі сколихнуть простір-час і змусять його зникнути? Мені здається, що у реальному житті люди не витрачають стільки часу та енергії на обговорення деяких тем, таких важливих для них у мережі. Принаймні вони б точно не сварилися зі справжніми людьми так, як це роблять із їхніми мережевими «аватарами».

Фізика складних систем вивчає, зокрема, текст, транспортні мережі та мережеві ігри. Гра є нереальною, але, як розповідав мені доктор фізико-математичних наук Юрій Головач: «Коли в інтернеті скількись-там героїв полює на дракона, то ці герої не справжні, дракон не справжній, але емоції є справжніми»*[1]. А можливо, доцільно також сформулювати навпаки? Що інколи в умовному фейсбуці «емоції є справжніми, а багато інших речей ні»?

Щоб розставити крапки над «і», поділюся невеличкою історією. Якось я посперечався з так званим «технарем». Із його тез можна було зробити висновок, що те, яка влада у Києві – це мало не примітивне гуманітарне питання, яке не впливає на вивчення Всесвіту. І справді, що таке влада у Києві супроти Всесвіту? Піщинка, пшик. Проте одним своїм рішенням умовна київська влада закриває будь-яку наукову інституцію – і кінець історії. Тож уся ця «неважлива гуманітарщина», «якась там» політика, свобода слова, корупція, непотизм, присутність чи відсутність яких ми бачимо або ні, – вони реальні й дуже сильно впливають на наше життя.

Якби всі країни світу були такими, як Україна, то, боюся, не існувало б ніяких телескопів «Габбл» чи «Вебб». З одного боку, це цілком зрозуміло. Деякі речі є більше на часі: виживання, державність, вибудовування ідентичності, перемога. Це багаті країни можуть тратити гроші, наприклад, на науку. Хоча парадокс у тому, що всередині самої випадково вибраної багатої країни грошей на науку також зазвичай бракує. Втім, мабуть, країна не відкладає це на якесь «краще колись». Як казав персонаж фільму «Лицар дня», «слово негарне – “колись”. Насправді воно означає “ніколи”».

Мабуть, краще робити щось хоч якось, аніж відкладати дуже багато справ на якесь «краще колись». Бо тепер, озираючись, бачиш, що Україна, на жаль, дуже багато справ відкладала на колись упродовж тридцяти років. Інформаційну політику, армію, освіту, питання мови, євроінтеграцію, питання нацменшин, телебачення у Криму, російську церкву і багато іншого. Це все було не на часі, ми були бідні. Важливішими були пенсії, стипендії, ціна на газ. А тепер усе одно виявилося, що проблеми пенсій, стипендій і ціни на газ ніяк за тридцять років не вирішилися, адже вони парадоксальним чином залежать від тих питань, що «не на часі». Кажучи спрощено: що допоможе підвищена у 2021 році пенсія, якщо не лишилося цілих міст, мільйонів українців, економічно знищені цілі регіони? Можливо, все це могло б обернутися якось інакше. Якби до пріоритетних у державі належали питання, що були «не на часі», які не можна «намастити на хліб».

Отож я розумію, що зараз війна, що гинуть люди, що ми на порозі економічної, демографічної, гуманітарної кризи. Що все дуже серйозно. Але із цієї реальності можна зійти вниз – у фейсбук. Побачити іншу реальність. Інколи десь таку ж справжню, як перемога козачків над москаликами у грі «Козаки». Ну хто ж би хотів програти москаликам? Це дійсно серйозно, емоції справжні. Але потім ти виходиш із фейсбуку і розумієш, що світ ширший, ніж стінка на стінку. За календар чи проти календаря? Військовим можна підтримувати Зеленського чи не можна? Президент у новорічній промові повинен сповідатися чи все ж надихати? Сотні френдів ламають списи у цих баталіях. Це дуже справжнє і серйозне, але коли виходиш із мережі, опиняєшся у ще справжнішій реальності.

Проте як можна вийти з реальності фейсбуку вгору, так можна вийти з реальності людської цивілізації умовно ще вище. Вся наша людська цивілізація із захистом мов, громадянськими свободами, демократією, економікою, шедеврами мистецтва й сучасними технологіями – все це звіддаля стає одним квадратиком, замальованим олівцем, на тлі чистого аркуша у клітинку. Бо що таке ціла людська цивілізація, якщо через зміни клімату вона зникне? Як можна буде боротися за демократію, якщо у кращому разі залишиться жменька людей у подертому шматті, а війни розпочинатимуться за склад консервів, наприклад? Яка різниця, скільки у кого ядерної зброї, якщо людство не впильнує якогось астероїда, що зітре цивілізацію, як раніше були стерті динозаври?

Заходимо у квадратик, замальований олівцем, – так, важливо, хто буде представляти Україну у ПАРЄ. У цьому квадратику заходимо у мікроскопічний квадратик українського сегменту фейсбуку – так, треба зважати на думки, скажімо, жінок із ЗСУ про ню-календар. Так, можна написати коментар конкурсові краси, що р*сіяни – імперіалісти.

Проте ніколи, ніколи не говорімо, порубавшись у черговому так званому фейсбучному срачі, що щось «не на часі». Не на часі зміни клімату, не на часі Всесвіт, не на часі побути з близькими і мати добрий настрій, не на часі на зорі подивитися, Господи, може, навіть і востаннє у житті – хто б це міг знати напевне?

От що не на часі – це красти, відмивати гроші, торгувати з р*сією. Це як було не на часі, так і ще більше стало. А все решта – на часі. На часі займатися всім добрим, що тільки можна придумати. Бо цивілізація, той справжній світ, до якого ми можемо втекти з мережі, робить наше життя кращим. От тільки нащо? Відповідь на це криється, гадаю, здебільшого там, угорі. На межі з цілим Всесвітом, який вічно «не на часі». Начасність і неначасність задаються трендами в умовному фейсбуці. Хай там навіть серед срачів трапляється щось, заради чого варто спалити трохи нервових клітин. Але не можна визначати життя нашої цивілізації, сенс якої – цілий Всесвіт, а особливо життя інших людей, тим, що ти сьогодні вважаєш правильним, опираючись на тренди у своїй інформаційній фейсбучній бульбашці.

 

*[1] Юрій Головач. Фізична складність буття. «Збруч», 28.3.2017.