Стаття із найбільшої шведської щоденної газети Helsingborgs Dagblad
Полтава – шведське Ватерлоо. Триста десять років опісля розгромної битви Анн Лінґебрандт відвідала місто, яке прагне закріпитися на культурній карті України, в якій триває пошук нової національної ідентичності.
*
Зелена трава на полі вгинається хвилями. Складно уявити собі, що тут, серед такої мирної ідилії, лежать тисячі загиблих шведів. Я стою під палючим сонцем і дивлюся на поле бою під Полтавою, де відбулася найбільша воєнна катастрофа в історії Швеції – кровопролиття, що стало початком кінця для епохи, в якій Швеція була могутньою державою.
У літню спеку 28 червня 1709 року закінчилася поразкою спроба Карла XII раз і назавжди перемогти царя Петра І. Виснажена шведсько-фінська армія упродовж кількох годин була практично винищена. Полтава – це Ватерлоо для шведів, а також для українців. Поразка стала такою ж руйнівною і для української армії козаків, які об’єдналися з шведами у боротьбі проти спільного російського ворога. Майже три століття знадобиться Україні, щоб здобути незалежність.
Але що через триста десять років тут роблю я – загублена шведська літературна критикиня, якій не властиве особливе зацікавлення мечами і капелюхами каролінської піхоти?
Можливо, відповідь у тому, про що говорить російський поет в екзилі Ігор Померанцев:
– Шведам подобається думка, що їх перемогли і прогнали з імперії.
*
“Час зцілює рани” – такий напис шведською мовою викарбувано на меморіальному знаку на полі бою. Питання в тому, чи це справді так, принаймні, досі? Полтава – місто приблизно такого ж розміру, як і Мальме, провінційне містечко в самому серці величезної України – досі великою мірою живе, зазнаючи впливу кривавої сутички. Тут не менше двадцяти меморіальних пам’ятників битв. Назва “Полтава” стала окремим поняттям, синонімом катастрофи, і саме мешканці цього міста найглибше це усвідомлюють.
Але це може змінитися. Попри те, що Полтава в очах багатьох українців – спокійна, сільська місцевість, де практично нічого не відбувається, тут проводять фестиваль місцевої кулінарії – галушок (нагадує шведські “кроппкакур”) і це місто славне своєю культурною традицією: з цих країв родом Гоголь і навіть письменник-першопроходець української літератури Іван Котляревський. У часи, коли українська мова була мовою селян (освічені люди розмовляли російською і французькою), він першим розвинув її до літературної мови.
Тепер Полтава планує з’явитися на сучасній культурній мапі Європи за допомогою поетичного фестивалю Meridian Poltava, який вперше відбувся минулого року. На нього і приїздять шведи.
Мене запросили на триденний фестиваль разом із делегацією шведських поетів, щоб, як то кажуть, зводити культурні мости. Подія справді розкішна, а інтерес до іноземних гостей збиває з ніг. Фотографи фестивалю дзижчать навколо учасників, ніби папараці, і навіть скромна літературна критикиня почувається поважною знаменитістю і дає інтерв’ю місцевій газеті.
*
Першого ранку фестивалю пара місцевих дам вручає букети письменникам з Мальме Лассе Сьодерберґові і Анґелі Ґарсіа, висловлюючи сподівання, що далі триватиме традиція дружби між обома народами. Згодом молоді поціновувачі поезії стоятимуть у черзі, щоб зробити селфі з Ґуннаром Гардінґом. Одна жінка, яка назвалася місцевою поеткою, наполягає на тому, що прочитає мені свого вірша, українською мовою. Мені переказують зміст: ідеться про Полтавську битву та друзів з Півночі. Жінка складає долоні у формі серця.
Як на шведський погляд, потяг до поезії мало не приголомшує – на заходи приходять сотні відвідувачів. Один із численних молодих волонтерів фестивалю вважає, що успіх у публіки пов’язаний більше з якісним піаром, а не з винятковим зацікавленням у поезії, та все ж.
– Поезія звертається до нашої колективної пам’яті, – пояснює українська поетка Катерина Калитко.
Бажання відновити зв’язок зі Швецією пов’язане з прагненням належати до Європи, що також було притаманним для розвитку України упродовж останніх настільки драматичних і політично складних років. Це питання балансування між тим, щоб відкритися Заходу, і тим, щоб формувати власну національну ідентичність. Наприклад, мова стала тонкою справою в Україні, де багатьом хочеться віддалитися від російського впливу. Тому Ігор Померанцев, який виріс в Україні, але був змушений залишити Радянський Союз і зараз мешкає в Празі, з відчуття солідарності вирішує розмовляти українською мовою під час теле- і радіо-інтерв’ю, попри те, що, за його ж словами, не настільки добре володіє нею.
Ігор Померанцев належить до тих, які стоять за виникненням поетичного фестивалю, разом із племінником Святославом Померанцевим – підприємцем, який став керівником фестивалю і є великим шанувальником Нільса Гольґерсона. На думку Святослава Померанцева, біла гуска поезії летить у бік майбутнього.
– Ми не історичний фестиваль, ми не реконструюємо битву. Ми – мистецький, культурний фестиваль з поезією та вином. Наша ідея полягає в тому, щоб Полтава набула нових асоціацій.
*
Не так багато туристів бувають у Полтаві, але фестиваль прагне залучити до своєї аудиторії не тільки відвідувачів з найближчих областей. Організатори сподіваються, що зможуть привезти українських письменників до Швеції і показати себе книжковому ярмарку в Ґетеборзі.
Зусилля, докладені до створення нового образу Полтави, можна розглядати віддзеркаленням постійної трансформації всієї країни. Головна вулиця міста була перейменована на вулицю Незалежності. Іван Мазепа, козацький гетьман, який воював разом з Карлом XII і під час російського періоду вважався зрадником, перетворився на національного героя. Тепер його постать уже декілька років стоїть у місті, вилита у бронзі, але в традиційному стилі.
*
Тому, разом із прагненнями України бути сучасною країною, при створенні нової ідентичності історія стає стійким каменем. У Полтавському історичному музеї біля поля бою проводять паралелі між козаками і тими українцями, які вже п’ять років борються на сході України. Війна на Донбасі також є спадком Полтавської битви, звертає увагу Святослав Померанцев.
Боротьба за те, в якому напрямку повинна рухатися Україна, ще аж ніяк не завершена. В політиці стався ще один неочікуваний поворот, коли Володимир Зеленський, комік, який став популярним у телевізійній ролі президента, у квітні був обраний справжнім головою держави.
Усе це нагадує комедію, але багато людей побоюються, що вони радше опинилися в трагедії. Ніхто з українців, з якими я розмовляю, не знає, чого очікувати від Зеленського. Одна з волонтерів фестивалю, Анка Демчіхіна, підсумовує:
– Це страшно, тому що ми взагалі не знаємо, що станеться далі. Може піти на добре, а може й на погане. Я сподіваюся, що на краще. Або хоча б не на гірше.
На цей момент можна принаймні знайти розраду в поезії, Полтава так і робить. “В усьому забагато політики, – нарікають читачі, – давайте краще говорити про небо над містом”, – скандує найбільша зірка фестивалю Сергій Жадан на вечорі-закритті фестивалю, і радість ніколи не закінчиться. Я стою серед інших, прилаштувавшись як людина, котра зачитує шведські переклади, і користуюся нагодою погрітися в променях, це мої п’ятнадцять хвилин в українському світлі рампи. Здається, цього разу нам, шведам, вдалося завоювати Полтаву – віршами, а не мушкетами.
Або ж усе може бути саме так, як визначив Ігор Померанцев:
– Світ тремтить. Тому й існує віра в слова.
Текст і фото Анн Лінґебрандт,
співробітниці редакції відділу культури
Читати статтю в оригіналі
5 запитань до Сергія Жадана
Сергій Жадан – один із найзнаніших українських письменників. Він – поет, романіст, музикант і політичний активіст. Брав участь у мітингах під час Євромайдану, результатом якого у 2014 році стала втеча президента Віктора Януковича.
Який вплив має історія та культура на політику в сучасній Україні?
– В останні роки питання культури та ідентичності справді було важливим для українців. Над цим нас змусив замислитися стан війни із Росією. Складно сказати, як це впливає на політику. Попередній уряд намагався дослухатися до українців, відгукуватися на потреби культури і враховувати їх при творенні політики. Побачимо, як буде поводитися нова влада.
Справді, Україна нещодавно обрала нового президента Володимира Зеленського. Якою є ваша думка про нього?
– Я не вважаю, що він перебуває на своєму місці, політика – не його справа. Український народ зробив ризикований вибір.
Здається, Україна прагне отримати нову ідентичність. На вашу думку, в якому напрямі повинна рухатися країна?
– Я на сто відсотків переконаний, що Україна наблизиться до Заходу. Росія – це для нас не варіант. А наскільки швидко відбуватиметься цей рух, залежить лише від громадян і влади.
У ваших віршах присутнє значне розчування. Як гадаєте, надія є?
– Мій оптимізм обмежений. В України великий потенціал. Ми зробили великий крок до кращого життя за останні п’ять років. Побачимо, що буде далі.
Яку роль у цьогочасній Україні може відігравати ваша поезія? Чи маєте ви відчуття, що у вас є можливість на щось впливати?
– Припускаю, що література не може змінити суспільство. Не може змінити світ. Але здатна підказати, як може змінитися суспільство. Література є дзеркалом. Дзеркала не навчають, вони відображають і завдяки своєму нейтралітету є найбільш справедливими.
Анн Лінґебрандт
* Шведською мовою вийшли романи Сергія Жадана “Anarchy in the UKR” (2011) та “Депеш Мод” (2014) в перекладі Нільса Гокансона.
зі шведської переклала Софія Волковецька
