Катерина Бабкіна – “Гірчиця”

Замовити книгу можна тут.

Народилася в Івано-Франківську. Журналіст, фахівець зі зв’язків з громадськістю.

Авторка поетичної книги “Вогні святого Ельма” (Лілея-НВ, 2002), прозової – “Лілу після тебе” (Факт, 2008), та прозових і поетичних публікацій в журналах “Сучасність”, “Четвер”, “Форма(р)т”, “Київська Русь”, “Святий Володимир”, “Кур’єр Кривбасу”, “Шо”, RADAR, у газетах, антологіях, елекронних альманахах та інших місцях. Вірші перекладені польською, німецькою, англійською та російськими мовами.

Займається відеопоезією. Відеороботи брали участь у кінофестивалях та літературних фестивалях в Києві, Львові, Сумах, Луганську, Чернівцях, Черкасах, Москві, Вільнюсі, Валенсії, Кракові.

Стипендіат письменницького дому у Вентспілсі, Латвія (2011) та програми “DAGNY” Краків, Польща (2011).

Драматург, сценарист, учасник Тижня актуальної п’єси, Київ, Україна, 2011.

Нова книга Катерини Бабкіної “Гірчиця” вийшла друком у вересні 2011.

“Гірчиця” – збірка особистих віршів, ритмічних та римованих, що не містить жодного верлібру і жодного неживого тексту – натомість трошки гумору, гіркоти, відстороненості, жалю, ніжності, живих нелітературних слів та ненормативної лексики.

Автор супровідного слова до текстів – Ю. Андрухович.

Оформлення – Гриця Ерде.

“Поступово я визначив серед усіх віршів цієї збірки своїх особливих улюбленців. Адже іноді вірші набувають такої здатності – ставати улюбленими. Їх запам’ятовуєш рядками, строфами, повністю – й не тому, що навмисне вивчав напам’ять, а тому, що не міг не запам’ятати. (…) Звичайно, в кожного з читачів, а відтак і перечитувачів, список улюблених місць у цій збірці буде свій. Проте в чому всі ми будемо єдині, то це в тому, що Каті Бабкіній абсолютно вдалась інтонація – й ми їй повірили. Цей смуток упереміш із іронією, ця легка, немов після шостої кави, гіркота. Зрештою, що таке гіркота, як не та ж іронія – якщо ми, звісно, про поезію? А також про невичерпні інтонаційні ресурси української силабо-тоніки, з якими вона протримається ще довго – рівно стільки ж, скільки протримається мова”.

Юрій АНДРУХОВИЧ